Види цінних паперів та їх характеристика.


Цінні папери – грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між собою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника. Іменні цінні папери, якщо інше не передбачено цим Законом або в них спеціально не вказано, що вони не подлягають передачі, передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи).

Цінні папери на пред'явника обертаються вільно. Цінні папери можуть бути бути використані для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів.

Відновлення втрачених імених цінних паперів проводиться державними органами, підприємствами, установами і організаціями, що випустили ці папери. Спадкоємство цінних паперів здійснюється відповідно до цивільного законодавства України.

Поняття, особливі умови випуску, використання та обігу приватизаційних паперів визначаються спеціальним законодавством України. Порядок обігу цінних паперів, випущених Союзом РСР, іншими союзними республіками і розміщених на території України, регулюється цим Законом, іншими актами законодавства України, а також договорами України з Союзом РСР і відповідними союзними республіками.

Емітент цінних паперів – юридична особа, яка від свого імені випускає цінні папери і зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску. Емітент повинен усі зобов'язання, що виникають у зв'язку з випуском цінних паперів, виконувати в строки і в порядку, передбачені цим законом, іншими актами законодавства україни, а також рішеннями про випуск цінних паперів. Права і обов'язки щодо цінних паперів виникають з моменту їх передачі емітентом або його уповноваженій особі.

Відповідно Закону в Україні можуть випускатися і обертатися такі види цінних паперів:

- акціїї;

- облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;

- облігації підприємств;

- казначейські зобов'язання республіки;

- ощадні сертифікати;

- векселі;

- приватизаційні папери.

Акція – цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власнику на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Таким чином, акція підтверджує членство в організації-емітенти на правах співвласника, свідчить про те, що статутний фонд емітента розподілений на певну кількість часток. Емітент самостійно приймає рішення про величену статутного фонду і кількість та вартість випущених акцій, враховуючи законодавчо визначену мінімальну величину статутного фонду. Ідея створення акціонерного товариства базується на тому що, що та особа, яка знає як заробляти кошти, тобто знає ринок і має план захоплення частини цього ринку, або створення цілком нового ринку товарів, робіт, послуг, уявляє, як буде працювати нове підприємство, не має достатньої кількості коштів для втілення в життя свого плану. У такому випадку необхідно позичити ці кошти в інших осіб, пообіцявши їм частину прибутку за те, що вони погодилися допомогти власнику ідеї збагатитися.

Акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими та простими. Громадяни вправі бути власниками, як правило, іменних акцій.

Обіг іменної акції фіксується у книзі реєстрації акцій, що ведеться товариством. До неї має бути внесено відомості про кожну іменну акцію, включаючи відомості про власника, час придбання акцій, а також кількість таких акцій у кожного з акціонерів.

По акціях на пред'явника у книзі реєструється їх загальна кількість.

Привільовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну частку у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом.

Привілейованя акції можуть випускатися із фіксованим у процентах до їх номінальної вартості щорічно виплачувати дивідендом. Виплата дивідендів провадиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році. У тому разі коли прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів по привілейованих акціях провадиться за рахунок резервного фонду.

Якщо розмір дивідендів, що виплачуються акціонерам, по простих акціях перевищує розмір дивідендів по привілейованих акціях, власникам останніх може провадитися доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам.

Привілеовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10 процентів статутного фонду акціонерного товариства.

Порядок здійснення переважного права на одержання дивідендів визначається статутом акціонерного товариства.

Мінімальна номінальна вартість акції не може бути меншою 50 карбованців. Номінальна вартість акції більша 50 карбованців повинна бути кратною мінімальній вартості акції.

Акціонерам може видиватися сертифікат на сумарну номінальну вартість акцій.

Акція повинна містити такі реквізити: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження, найменування цінного папера - акція, її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість, ім'я власника (для іменої акції), розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій, а також кількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку акціонерного товариства.

До акції може додавитися купонний лист на виплату дивідендів.

Купон на виплату дивідендів повинен містити такі основні дані: порядковий номер купона на виплату дивідендів, порядковий номер акції, по якій виплачується дивіденди, найменування акціонерного товариства і рік виплати дивідендів.

Власник акції має право на частину прибутку акціонерного товариства (дивіденди), на участь в управлінні товариством (крім власника привілейованої акції), а також інші права, передбачені цим Законом, іншими законодавчими актами України, а також статутом акціонерного товариства.

Акція є неподільною. У разі коли одна і та ж акція належить кільком особам, усі вони визнаються одним власником акції і можуть здійснювати свої права через одного з них або через спільного представника.

Рішення про випуск акцій приймається засновниками акціонерного товариства або загальним зборам акціонерів акціонерного товариства.

Рішення про випуск акцій оформляється протоколом.

Протокол рішення про випуск акцій повинен обов'язково містити: фірмове найменування емітента та його місцезнаходження; розмір статутного фонду або вартість основних і оборотних фондів емітента; цілі та предмет його діяльності; зазначення службових осіб емітента; найменування контролюючого органу (аудиторської фірми); дані про розміщення раніше випущених в обіг цінних паперів; мету випуску акцій; зазначення категорій акцій; кількість іменних акцій та акцій на пред'явника; кількість привілейованих акцій; загальну суму емісії і кількість акцій; номінальну варстість акцій; кількість учасників голосування; порядок виплати дивідендів; строк повернення коштів при відмові від випуску акцій; черговість випуску акцій (при випусках їх різними серіями); порядок повідомлення про випуск і порядок розміщення акцій; умови розпорядження акціями; права власників привілейованих акцій; переважне право на придбання акцій при новій емісії.

Протокол, крім того, може містити й інші відомості щодо випуску акцій.

Випуск акцій акціонерним товариством здійснюється у розмірі його статутного фонду або на всю вартість майна державного підприємства (у разі перетворення його в акціонерне товариство). Додатковий випуск акцій можливий у тому разі, коли всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю не нижче номінальної.

Забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних з господарською діяльністю акціонерного товариства.

Акції оплачуються в гривнях, а випадку, передбачених статутом акціонерного товариства, також у іноземній валюті або шляхом передачі майна. Незалежно від форми внеченого вкладу вартість акції виражається у гривнях.

Підприємства, установи і організації можуть придбати акції за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та процентів за банківський кредит.

Акції можуть юути видані одержувачу (покупцю) тільки після повної оплати їх вартості.

Акціонерне товариство може викуповувати в акціонера акції, що належать йому, для їх наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання. Ці акції повинні бути реалізовані або анульовані в строк не більше одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму на загальних зборах акціонерів провадиться без урахування придбаних акціонерним товариством власних акцій.

Дивіденди по акціях виплачуються за підсумками року в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, що залишається у його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет та процентів за банківський кредит.

Облігація – це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений строк із виплатою фіксованого процента. Таким чином, облігації підтверджують наявність кредиторсько-дебіторських взаємовідносин між емітентом і власником облігацій, де емітент отримує в користування кошти, а власник облігації ці кошти йому надає. Випускаючи облігації, емітент тим самим офіційно заявляє про свою потребу в позикових коштах, про строки, протягом яких ці кошти йому знадобляться, про розмір винагороди, яку він згоден платити за можливість користування грошима, у більшості випадків – про цілі, для досягнення яких йому ці кошти потрібні, про свою готовність у майбутньому повністю повернути борг.

Облігація - цінний папер, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальнувартість йього цінного папера в передбаченіий у ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджується серед підприємств і громадян на добровільних засадах.

Мінімальна номінальна вартість облігації не може бути меншою 50 карбованців. Номінальна вартість облігації більша 50 карбованців повинна бути кратною мінімальній вартості облігації.

Випускаються облігації таких видів:

а) облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;

б) облігації підприємств.

Облігації підприємств випускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні.

Умови випуску і розповсюдження облігацій підприємств визначаються цим Законом, іншими актами законодавства України і статутом емітента.

Облігації можуть випускатися іменними і напред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються на пред'явника.

Обоов'язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під який вони випускаються.

Облігації підприємств повинні мати такі реквізити: найменування цінного папера - облігація, фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій; фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість облігації; строки погашення, розмір і строки виплати процентів (для процентних облігацій); місце і дату випуску, а також серію і номер облігації; підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку емітента.

Крім основної частини, до облігації може додаватися купонний лист на виплату процентів.

Купон на виплату процентів повинен містити такі основні дані: порядковий номер купона на виплату процентів; номер облігації, по який виплачується проценти; найменування емітента і рік виплати процентів.

Облігації, запроновані для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безпроцентних облігацій), повинні містити купонний лист.

Рішення про випуск облігацій внутрішніх республіканських і місцевих позик приймається відповідно Кбінетом Міністрів України і місцевими радами народних депутатів.

У рішенні повинні визначатися емітент, умови випуску і порядок розміщення облігацій.

Рішення про випуск облігацій підприємств приймається емітентом і оформляється протоколом.

Протокол рішення про випуск облігацій підприємств повинен обов'язково містити: фірмове найменування емітента облігацій та його місцезнаходження; відомості про статутний фонд, господарську діяльність і службових осіб емітента; найменування контролюючого органу (аудитирської фірми); дані про розміщення раніше випущених цінних паперів; мету випуску і вид облігацій (іменні чи на пред'явника); загальну суму емісії, кількість і номінальну вартість облігацій; кількість учасників голосування; порядок випуску облігацій та виплати доходів по них; строки повернення коштів при відмові від випуску облігацій; строки продажу відповідних товарів або надання відповідних послуг по цільових облігаціях; порядок повідомлення про випуск та розміщення облігацій; порядок оплати облігацій.

Протокол, крім того, може містити й інші відомості щодо випуску облігацій.

Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму не більше 25 процентів від розміру статутного фонду і лише після повної оплати усіх випущених акцій.

Випуск облігацій підприємств для формування і поповнення статутного фонду емітентів, а також для покритття збитків, пов'язаних з їх господарською діяльністю, не допускається.

Облігації усіх видів придпридбаваютьбся громадянами лише за рахунок їх особистив коштів.

Підприємства придбають облігації усіх видів за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та процентів за банківський кредит.

Облігації усіх видів оплачуються в гривнях, а у випадках, передбачених умовами їх випуску, - в іноземній валюті. Незалежно від виду валюти, якою проведено оплату облігацій, їх вартість виражається у гривнях.

Дохід по облігаціях усіх видів виплачується відповідно до умов їх випуску.

Дохід по облігаціях цільових позик (безпроцентних облягаціях) не виплачується. Класникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які випущено позики.

Якщо ціна товару до моменту його одержання перевищуватиме вартість облігації, то власник одержує товар за ціною, вказаною на облігації, а при одержанні більш дешевого товару він одержує різницю між вартістю облігації та ціною товару.

По облігаціях підприємств доходи виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і сплати інших обов'язкових платежів.

У разі невиконання чи несвоєчасного виконання емітентом зобов'язання з виплати доходів по процентних облігаціях, надання права придбання відповідних товарів або послуг по безпроцентних (цільових) облігаціях чи погашення зазначеної в облігації суми у визначений строк стягнення відповідних сум провадиться примусово судом або арбітражним судом.

Порядок викупу облігацій усіх видів, крім цільових, визначається при їх випуску.

Кошти, одержані від реалізації облігацій внутрішніх республіканських і місцевих позик, направляються відповідно до республіканських і місцевих бюджетів, до позабюджетних фондів місцевих рад народних депутатів.

Кошти, від розміщення облігацій підприємств направляються на цілі, визначені при їх випуску.

Казначейські зобов'язання України - вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.

Випускаються такі види казначейських зобов'язань:

а) довгострокові - від 5 до 10 років;

б) середьострокові - від 1 до 5 років;

в) короткострокові - до одного року.

Рішення про випуск довгострокових і серельострокових казначейских зобов'язань приймається Кабінетом Міністрів України.

Рішення про випуск короткострокових казначейських зобов'язань приймається абінетом Міністрів України.

У рішенні про випуск казначейських зобов'язань визначаються умови їх випуску.

Порядок визначення продажної вартості казначейських зобов'язань встановлюються Міністерством фінансів України виходячи з часу їх придбання.

Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямовуються на покриття поточних видатків республіканського бюджету.

Виплата доходу по казначейським зобов'язаннях та їх погашення здійснюється відповідно до умов їх випуску, затверджених: по довгострокових і середньострокових зобов'язання - Кабінетом Міністрів України, короткострокових - Міністерством фінансів України.

Ощадний сертифікат - письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів з нього.

Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред'явника.

Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним.

Ощадні сертифікати повинні мати такі реквізити: найменування цінного папера - ощадний сертифікат, найменування банку, що випустив сертифікат, та його місцезнаходження; порядковий номер сертифіката, дату випуску, суму депозиту, строк вилучення вкладу (для строкового сертифіката), найменування або ім'я держателя сертифіката (для іменного сертифіката); підпис керівника банку або іншої уповноваженої на це особи, печатку банку.

Дохід по ощадних сертифікатах виплачується при пред'явленні їх оплати в банк, що їх випустив.

У разі коли класник сертифікати вимагає повернення депонованих коштів по строковому сертифікату раніше обумовленого в ньому строку, йому виплачується понижений процент, рівень якого визначається на договірних умовах при внесенні депозиту.

Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Випускаються такі види векселів: простий, переказний.

Простий вексель свідчить про таке: векселедавець дає чесне слово сплатити обумовлену суму коштів в обумовлений строк тому, хто цей вексель пред'явить. Чесне слово векселедавця може бути підтверджене іншою особою, як правило – це банк або фірма, фінансовий стан якої не викликає сумнівів, у такому випадку вексель вважається авальованим.

Простий вексель містить такі реквізити:

а) найменування - вексель;

б) просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму;

в) зазначення строку платежу;

г) зазначення місця, в якому повинен здійснитися платіж;

д) найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений;

е) дату і місце складання векселя;

є) підпис того, хто видає документ (векселедавця).

Переказний вексель – це наказ векселедавця іншій особі заплатити власнику векселя обумовлену суму в обумовлений строк. Для того, щоб власник векселя міг ним скористатися, переказний вексель має бути акцептований, тобто та особа, якій було наказано заплатити, має підтвердити свою згоду це зробити, у цьому випадку саме вона дає чесне слово сплатити по векселю, і було б не зайвим, якби це чесне слово підтверджувалося банком або іншою фірмою, якій власник векселя довіряє.

Переказний вексель повинен містити, крім реквізитів, також:

- просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму;

- найменування того, хто повинен платити (платника).

Документ, у якому відсутній будь-який з реквізитів, відповідно для простого і переказного векселів, не має сили простого або вереказного векселя, за винятком таких випадків:

а) вексель, строк платежу по якому не вказано, розглядається як такий, що підлягає оплаті по пред'явленні;

б) при відсутності особливого зазначення місце, позначене поруч з найменуванням платника, вважається місцем платежу і одночасно місцем проживання платника.

в) вексель, в якому не вказано місце йогго складання підписаним у місці, позначеному поруч з найменуванням векселедавця;

Порядок випуску та обігу векселів визначається Кабінетом Міністрів України.

Інвестиційний сертифікат – цінний папір, який випускається виключно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає право його власникові на отримання доходу у вигляді дивідендів. Інвестиційні сертифікати випускаються інвестиційним фондом або компанією з метою мобілізації грошей, які в подальшому будуть інвестовані в різні цінні папери. Іншими словами, якщо класник коштів не має інформації про те, які саме цінні папери йому слід придбати на наявні у нього вільні гроши, то він він може покластися на професіоналів, які працюють в інвестиційному фонді.

Дериватив – стандартний документ, який засвідчує право та/або зобов'язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому. Іншими словами, дериватив – це контракт чітко встановленої форми, причому обумовлене в ньому право придбати (продати) за певних умов може бути продане іншій особі. Правила випуску та обігу деривативів встановлюються законодавством. За змістом деривативи поділяються на форвардні контракти, ф'ьючерсні контракти і опціони. Відповідно до виду цінностей деривативи поділяються на фондові, валютні і товарні.

Приватизаційні папери – це особливий вид державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду.

Найбільш характерні особливості приватизаційних паперів в Україні – так: вони є виключно іменними, можуть бути використані лише в період здійснення державної програми приватизації. Використання приватизаційних паперів здійснюється виключно шляхом їх обміну на паї, акції, чи інші документи, які свідчать про право власності на частку державного майна, розмір якої дорівнює розміру номінальної вартості приватизаційного папера. Вони не підлягають вільному обігу, і їх відчуження будь-яким іншим шляхом недійсне. По приватизаційних паперах не вилучаються ні дивіденди, ні будь-які інші доходи. Їх не можна використовувати як платіж чи забезпечення зобов'язань.

21 Суть ринку цінних паперів. Закон України про цінні папери та фондову біржу.

В країнах з ринковою економікою можливості державного втручання до розподілу матеріальних і фінансових ресурсів обмежені. Більшість підприємств, будучи заснованими або на індивідуальній, або на колективній власності, самостійно вишукують матеріальні і грошові ресурси на ринку, через який розподіляється основна частина суспільного продукту, як у натурально-речовій], так і у вартісній формах.

Ринок, на якому продаються та купуються матеріальні ресурси, отримав назву ринку реальних активів. Ринок, що забезпечує розподіл грошових коштів між учасниками економічних відношень, називається фінансовим ринком. Зважаючи на різні форми, в яких грошові ресурси знаходяться в обігу на фінансовому ринку, у його складі можна виділити ринок банківських кредитів та ринок цінних паперів.

Ринок банківських кредитів охоплює відносини, що виникають з приводу надання кредитними установами платних і поворотних позичок, не пов'язаних із оформленням спеціальних документів, що можуть самостійно продаватися, купуватися або погашатися.

Ринок цінних паперів охоплює відносини співволодіння, що реалізуються через випуск (емісію) спеціальних документів (цінних паперів), що мають власну вартість і можуть вільно продаватися, купуватися та погашатися.

В залежності від того, яка класифікаційна ознака береться за основу, ринок цінних паперів може бути умовно розділено на окремі сектори декількома різними способами. Можливі класифікація ринку цінних паперів розрізняються за такими основним ознакам: емітентам; економічній природі цінних паперів; зв'язки цінних паперів з їхнім первинним розміщенням і наступним обігом; тривалості періодів залучення тимчасово вільних коштів; засобу виплати доходу; територіям, на яких обертаються в обігу цінні папери; рівню ризику.

Цінні папери випускаються різними суб'єктами. В загальному виді виділяються три основні групи їхніх емітентів: держава, приватний сектор, іноземні суб'єкти. Відповідно усі цінні папери можуть бути умовно віднесені до державних, приватних чи міжнародних. У складі кожної з основних груп емітентів проглядаються окремі підгрупи. Наприклад, державні цінні папери можуть випускатися центральним урядом, органами влади на місцях, окремо відносно незалежними державними установами (поштою, залізничною службою та ін.), а також організаціями, що користуються державною підтримкою. Серед цінних паперів, що випускаються приватним сектором, виділяються цінні папери промислових фірм, комерційних банків, інвестиційних фондів та ін. Міжнародні цінні папери діляться як за валютами, в яких обчислюється їхня вартість, так і зи видами емітентів.

Зважаючи на тривалість періодів, на які залучаються тимчасово вільні грошові кошти, у складі ринку цінних паперів виділяють грошовий ринок і ринок капіталу. На грошовому ринку можна залучити тимчасово вільні кошти на невеликий період (до одного року). На ринку капіталу грошові ресурси залучаються на тривалі терміни (понад одного року). У свою чергу, на ринку капіталу обертаються в обігу середньострокові і довгострокові цінні папери. Класифікація цінних паперів по тривалості періодів, на які залучаються тимчасово вільні грошові кошти, відноситься головним чином до боргових інструментів, бо цінні папери, які виражають відносини співвласності, як правило, випускаються на невизначено довгий час.

Фондові цінності можуть випускатися для первинного розміщення на ринку, бути в обігу на ньому (продаватися й купуватися), погашатися (тобто вилучати з обігу з виплатою власникам певної компенсації), виступати в якості об'єкту застави і страхування, бути предметом укладання термінових контрактів і є об'єктами інших операцій. Суб'єкти, які приймають участь в означених операціях з цінними паперами, є учасниками ринку цінних паперів.

Зважаючи на різнобічність операцій із фондовими цінностями і багатогранність функцій, які виконуються різними учасниками ринку цінних паперів, можна класифікувати їх по наступним ознакам: з характеру економічної поведінки, з рівню професійності і видам діяльності з цінними паперами, по відношенню до громадянства конкретної країни.

Зважаючи на характер економічної поведінки різних учасників ринку цінних паперів, їх можна поділити на державу, населення і комерційні організації (інституціональних учасників). У свою чергу, комерційні організації діляться на не фінансові та фінансові. До останніх відносяться: комерційні банки, інвестиційні банки, страхові компанії, інвестиційні фонди, пенсійні фонди та ін.

З урахуванням того, чи являється діяльність з цінними паперами основною для того чи іншого суб'єкта, виділяють професійних та непрофесійних учасників ринку цінних паперів. Професійні учасники ринку цінних паперів, як правило, мають дозвіл (ліцензію) від органів державного регулювання на здійснення деякого виду діяльності з цінними паперами.

Існують чотири основних виду діяльності, що здійснюють учасники фондового ринку; посередницька діяльність по випуску і первісному розміщенню цінних паперів, посередницька (брокерська) діяльність по купівлі-продажу цінних паперів, комерційна (дилерська) та інші похідні види діяльності.

Посередницька (інвестиційна банківська) діяльність з випуску цінних паперів пов'язана із прийняттям та виконанням замовлень емітентів на первинне розміщення цінних паперів.

Комерційна (дилерська) діяльність з цінними паперами являє собою здійснення угод з купівлі й продажу цінних паперів від свого імені та за свій рахунок із зобов'язаннями продавця укладати угоди, за оголошеними цінами покупки та продажу.

До комісійної (брокерської) діяльностісті з цінними паперами відноситься здійснення за комісійну винагороду угод з купівлі і продажу цінних паперів від своєї імені за рахунок іншої особи за його дорученням, а також діяльність з юридичного оформлення угод на покупку і продаж цінних паперів між членами фондових бірж і визначенню офіційного біржового курсу цінних паперів.

Фондова біржа — організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами.

Фондова біржа — акціонерне товариство, яке зосе­реджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє форму­ванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, інших актів законодавства України, статуту і правил фондової біржі.

Фондову біржу може бути творено не менш як 20-ма засновниками — торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної та комісійної діяльності з цінних паперів за умови внесення ними до статутного фонду не менш як 10000 неоподатковуванихмінімумів до­ходів громадян.

Фондова біржа набуває прав юридичної особи з дня її реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фон­дового ринку.

Фондова біржа — організація, яка створюється без мети отримання прибутку та займається виключно ор­ганізацією укладання угод купівлі та продажу цінних па­перів і їх похідних. Вона не може здійснювати операції з цінними паперами від власного імені та за дорученням клієнтів, а також виконувати функції депозитарію.

Статут та Правила фондової біржі затверджуються її вищим органом.

У статуті фондової біржі визначаються:

А) найменування і місцезнаходження фондової біржі;

Б) найменування і місцезнаходження засновників;

В) розмір статутного фонду;

Г) умови і порядок прийняття в члени і виключення з членів фондової біржі;

Д) права й обов'язки членів фондової біржі;

Е) організаційна структура фондової біржі;

Є) компетенція і порядок створення керівних органів фондової біржі;

Ж) порядок і умови відвідування фондової біржі;

З) порядок і умови застосування санкцій, встановле­них фондовою біржою;

Й) порядок припинення діяльності фондової біржі. У статуті можуть передбачатися інші положення, що стосуються створення і діяльності фондової біржі. Правила фондової біржі повинні передбачати:

А) види угод, що укладаються на фондовій біржі;

Б) порядок торгівлі на фондовій біржі;

В) умови допуску цінних паперів на фондову біржу;

Г) умови і порядок передплати на цінні папери, що ко­тируються на фондовій біржі;

Д) порядок формування цін, біржового курсу та їх публікації;

Е) перелік цінних паперів, що котируються на фон­довій біржі;

Є) обов'язки членів фондової біржі щодо ведення обліку та інформації, внутрішній розпорядок роботи комісій фондової біржі, порядок їх діяльності;

Ж) систему інформаційного забезпечення фондової біржі;

З) види послуг, що надаються фондовою біржою, і розмір плати за них;

Й) Правила ведення розрахунків на фондовій біржі;

І) інші положення, що стосуються діяльності фондо­вої біржі.

Діяльність фондової біржі припиняється у тому разі, коли кількість її членів стала менше 10. Якщо у фондовій біржі залишилося-10 членів, її діяльність припиняється у разі неприйняття нових членів протягом шести місяців.

Діяльність фондової біржі припиняється відповідно до законодавства України про акціонерні товариства та інші вид й-господарських товариств.

Особа, яка передплатила або купила цінні папери до опублікування інформації про зміни в господарській діяльності емітента, що впливають на вартість цінних паперів або розмір доходу по них, може протягом 15 днів із моменту публікації цієї інформації розірвати договір в односторонньому порядку.

У разі розірвання договору емітент зобов'язаний на ви­могу вказаної особи відшкодувати їй витрати і можливі збит­ки, пов'язані з передплатою або купівлею цінних паперів.

Емітент у разі невиконання умов передплати на цінні папери зобов'язаний повернути передплатникам на їх ви­могу всі одержані від них кошти зі сплатою процентів за весь строк їх тримання. Емітент несе відповідальність по відшкодуванню збитків, завданих недостовірною інформацією про цінні папери.

Державна комісія з цінних паперів та фондового рин­ку і її територіальні відділення здійснюють контроль за ви­пуском та обігом цінних паперів, за винятком привати­заційних. Контроль за обігом приватизаційних паперів здійснює Фонд державного майна України.

Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку призначаються державні представники на фондо­вих біржах. Вони уповноважені здійснювати контроль за додержанням положень статуту і правил фондової біржі та мають право брати участь у роботі керівних органів фондових бірж.

Антимонопольний комітет України здійснює контроль за дотриманням вимог антимонопольного законодавства при обігу цінних паперів.

Державна комісія з цінних паперів та фондового рин­ку і її територіальні відділення у разі відхилення від умов, визначених у дозволах на здійснення діяльності з випуску й обігу цінних паперів, а також у статуті та Правилах фон­дової біржі, можуть застосовувати такі санкції:

А) виносити попередження;

Б) зупиняти на строк до одного року передплату і продаж цінних паперів;

В) зупиняти на певний строк укладення угод з окре­мих видів діяльності з випуску й обігу цінних паперів;

Г) анулювати дозвіл, виданий на ведення діяльності з випуску й обігу цінних паперів у разі повторного застосуван­ня санкцій, передбачених підпунктами а — в .

Державна комісія з цінних паперів та фондового рин­ку може зупиняти діяльність фондової біржі в разі пору­шення нею статутної діяльності й вимагати приведення її у відповідність із статутом та Правилами фондової біржі.

Скарги на дії територіальних відділень Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку у зв'язку із здійсненням ними контролю за випуском та обігом цінних паперів розглядає Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондо­вого ринку може бути оскаржено в судах або арбітражних судах.

Якщо міжнародним договором України встановлено інші Правила, ніж ті, що містяться у законодавстві України про цінні папери і фондову біржу, то застосовуються пра­вила міжнародного договору.

Отож, Закон України Про цінні папери і фондову біржу визначає умови і порядок випуску цінних паперів, а також регулює посередницьку діяльність в організації обігу цінних паперів на території України.

22 Особливості формування ринку цінних паперів в Україні в період реформування економіки.

Періодом становлення ринку акцій в Україні вважається 1997 - 1998 роки. В результаті розвитку фондового ринку створилась торговельна система (ПФТС), що дозволяла укладати угоди в режимі реального часу. Обсяг торгів акціями в ПФТС в 1997р. склав 248.4 млн. Грн., 41% Якого прийшовся на акції підприємств енергетики, 22.5% - металургії, 17% — хімічної галузі, 9.2% — нафтогазової. Хоча на результатах торгів в першій половині 1998 р. і відбився наслідок несприятливої кон'юнктури на світовому ринку, усе ж ринок працював, збільшувалася його ліквідність. Обсяг торгів акціями склав порядком 136 млн. Грн. З них 35.3% обсягу торгів прийшлося на акції підприємств енергетики, 23.9% — нафтогазової промисловості, 16.6% - металургії, 9.5% — хімічної промисловості.

Індекс ПФТС визнаний Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК) як єдиний індекс для використання цією організацією для моніторингу внутрішнього стану українського фондового ринку. З початку існування індексу ПФТС — 1 жовтня 1997 р. — він поступово знизився із 100 до 21.62 од. До початку жовтня 1998 р. причиною була світова фінансова криза, що змусила нерезидентів, що домінували на ринку акцій в Україні, репатріювати свої капітали, що природньо, катастрофічні зменшило обсяг ринку. Очевидно, що крім світової кризи було достатньо причин внутрішнього характеру: несприятливий політичний фактор, відсутність перспектив на суттєві економічні реформи, відсутність економічного зростання, криза фінансової системи внутрішнього походження, виснаження внутрішніх інвестиційних ресурсів та ін.

В квітні 1998 р. Україна як ринок, що розвивається, була включена до системи індексів МФК, і до індексу IFC Frontier. Дані для обчислення індексу грунтуються на результатах торгівлі в ПФТС і включили до себе 17 українських корпорацій із загальною капіталізацією у 668 млн. Дол. США, що в обсязі ВВП країни становить 1.38%. Значення цього показнику навіть серед країн, що розвиваються в середньому становило близько 30%. В розрахунок капіталізації не приймалися акції, які належать державі. Якщо враховувати великі частки держави в енергогенеруючих підприємствах і ті, що блокують в багатьох інших, очевидним стає занижений рівень капіталізації. Ринкова капіталізація цих підприємств, розрахована на весь статутний фонд, і склала б майже 5 млрд. Дол. Цікавий той факт, що частка акцій цих підприємств в обсязі торгів в ПФТС становила в першому півріччі 1998 р. від 93 до 62%. Це свідчить про високу концентрацію ринку акцій в Україні та є показником нерозвинутості ринку і слабкої економіки. Тому початок приватизації крупних підприємств може сильно змінити галузеву структуру торгівлі.

Завдяки ринку з'явилася можливість розміщення акцій деяких українських емітентів крізь депозитарні розписки на західних ринках.

Ринок дав можливість розрахувати загальноприйняті фондові індекси по найбільш ліквідним акціям. Так, індекс Р/Е для 17-ти підприємств, зазначених вище, склав за 1997 р. в середньому 2-8 од., В той час як цей коефіцієнт на розвиненому ринку становить як мінімум 10-12 од. Щоправда, тут існує багато ньюансів, пов'язаних зі державними відмінностями в бухгалтерському обліку, в доступності акцій, в ступені ризику. Безумовно, спираючись на аналіз українських бухгалтерських форм звітності, не можна достовірно оцінити підприємство. Неадекватність, абсолютна недостатність бухгалтерської інформації робили ринок неповоротким, що придавало особливу цінність інсайдерській інформації. Тому більш реальний в умовах України індекс P/S, бо обсяг продаж є більш реальною величиною у порівнянні з бухгалтерським прибутком. Довіра інвесторів, в основному іноземних, до цього коефіцієнту підтверджується і статистично — відхилення значень цього коефіцієнту по найбільш ліквідним акціям менші, аніж у Р/Е. Середнє значення цього коефіцієнту по відзначеним вище 17-ти підприємствам знаходиться в 1997 р. в межах 0.3-0.5.

На динаміку торгів акціями впливав досить ємкий ринок ОВГЗ як альтернативний шлях інвестування "коротких" грошей. Наприклад, падіння доходності ринку ОВГЗ на початку 1998 р. призвело до зростання обсягу торгів акціями в системі ПФТС з 28.8% в січні до 69.77% в квітні.

Однак, незважючи на присутність іноземного капіталу та наявністі торговельної системи, ринок акцій в Україні тяжко було назвати таким із-за його низької ліквідності, тобто можна лише констатувати факти угод з акціями, але казати про ринок було б не зовсім вірно. Більш-менш ліквідними можна було назвати лише акції декількох емітентів в окремі періоди, при цьому їхня ліквідність була достатньо умовна, залежала від багатьох факторів, в окремі періоди була відсутньою і т. д. Тому український ринок акцій з самого початку не сприймався поважними іноземними портфельними інвесторами як сферою прикладання більш-менш значного капіталу.

Ринок акцій, що існував в Україні, представляв собою в основному спекулятивні угоди — просту зміну акціонерів, без політики емітента на використання цього ринку з метою залучення грошей, тому його стан ніяким чином не відбився на розвитку виробництва. Без цієї політики ринок акцій взагалі неможливий, бо це необхідна передумова становлення публічних корпорацій. Об'єктивною причиною цього стало, по-перше, те, що основа цінності акцій — реальні інвестиційні можливості — у українських корпорацій в існуючих економічних і правових умовах дуже низькі і ризиковані, по-друге, те, що фінансовий ринок України дуже вузький і деформований державними позиками. Суб'єктивна причина — той фактор, що менеджмент корпорацій не враховував акції як інструмент фінансування, ставлячись до нього виключно як до феномену власності.

Загальна причина — перехідний, характер економіки, що призвів до невідповідності структур планової, і ринкової економіки, внаслідок чого чисельні підприємства виявилися неефективними чи просто не сприйнятими ринком.

Для українських акціонерних товариств актуальним є не завдання оперативного фінансового менеджменту — зняття вершків від діяльності інвесторів-спекулянтів, не організація управління ліквідністю і курсом акції, в тому числі через депозитарні розписки, звітність, індекси, а завдання стратегічного фінансового менеджменту — знаходження стратегічного інвестора.

На основі викладеного можна зробити наступні висновки:

1 Ринок акцій був створений іноземними та нечисленними українськими інвесторами з метою контролю за певними ринком українських підприємств і діями спекулянтів акціями.

2 Єдиним фактором, здатним у нинішній час зробити стабільним ринок акцій в Україні, є розмір і періодичність виплати дивідендів.

3 В Україні немає в завершеній формі інституту акціонерної власності, що в нинішній час не зовсім ефективна в основному з причин низького інвестиційного потенціалу колишніх державних підприємств. Тому матеріальні інтереси сприяють переливу коштів, що належать акціонерному товариству, до приватної власності та тіньової економіки.

3 Перспективи розвитку ринку цінних паперів в Україні.

Вище ми розглянули питання про становлення ринку цінних паперів в Україні, види цінних паперів, їх суть і значення в формуванні ринкової економіки, показали проблеми та причини, які заважають швидшому розвитку фінансового ринку в Україні та посиленню цого впливу на відновлення і зростання національного виробництва.

Разом з тим можна впевнено сказати, що взятий керівництвом держави курс на реформування економіки України, створення законодавчої бази, що забезпечувала б та сприяла реформам, розчищала ті бюрократичні завали, що стоять на шляху просування реформ та розвитку ринкових відносин, неодмінно дасть свої позитивні результати.

Перехід бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності підприємств України на нові міжнародні стандарти дасть можливість привести у відповідність з міжнародними нормами форми бухгалтерської та фінансофої звітності. Це в свою чергу дасть можливість привести у відповідність показники, за якими здійснюється оцінка фінансового стану підприємств, фондового та фінансового ринків, розкрити інформацію для потенціальних інвесторів про дійсний стан підприємств, що разом із створенням більш м'якого податкового регулювання виведуть на ринок цінних паперів значну кількість вільних грошей як внутрішніх так і іноземних інвесторів.

Створення дійсно нормального конкурентного середовища на ринку цінних паперів разом з іншими наведеними вище факторами, дасть можливість більш реально оцінити вартість акцій підприємств, що будуть вільно обертатись на ринку, різко збільшить кількість підприємств, що вийдуть на ринок цінних паперів зі своїми акціями.

Повинен також зрости ринок облігацій внутрішньої державної позики, що дасть можливість залучати до фінансування дефіциту державного бюджету неемісійні кошти фізичних та юридичних осіб, включаючи нерезидентів. Цьоме сприятиме проведення Нацбанко україни значної роботи, пов'язаної з підготовкою необхідних нормативно-методичних документів та введенням в дію комп'ютерних інформаційних технологій для обслуговування розміщення, обігу та погашення державних облігацій та сплати відсотків.

Не менш важливим є необхідність розширення застосування цінних паперів в розрахунких між підприємствами. Потрібно зробити привабливим використання вексельної форми розрахунків, що дасть можливість зменшити потребу підприємств в живих грошах, прискорити обіг грошей і як наслідок покрацить стан фінансового ринку в Україні.

Необхідно також вдосконалювати структуру фондової біржі України, створювати та вдосконалювати її комп'ютерну мережу, а також законодавство, що регулює риноц цінних паперів та діяльність його учасників. Потрібно створити такі Правила гри на ринку цінних паперів, що унеможливлювали б появу фінансових спекулянтів та шахраїв.

Незважаючи на проблеми в становленні та розвитку ринку цінних паперів в Украіні, перспектива дальшого розвитку ринку цінних паперів є реальною. Вона залежить в першу чергу від покращання загального стану економіки України, зміни структури та зростання національного виробництва, пожвавлення інвестиційної діяльності, розвитку банківської системи, підвищення життєвого рівня населення.