Структура фондового ринку


Прикладом вертикальної організації ринку є Франція. Всі цінні папери котируються в системі Товариства французьких бірж, збері­гаються й обліковуються в національному депозитарії. Всі папери, що є в обігу у Франції, поділяють на три групи котирування: К1, К2, К3. До офіційного котирування в групі К1 потрапляють цінні папери найвищої якості, до К2 — цінні папери, які не допущені до офіційно­го котирування, але мають значний економічний потенціал, до групи К3 входять цінні папери, що не претендують на лістинг, в основному це цінні папери середніх і малих компаній.

Структуру фондового ринку наведено на рис. 1. Безпосередні­ми учасниками фондового ринку виступають держава, корпорації, фінансові посередники, населення, а також іноземні інвестори та емітенти. Держава виконує на фондовому ринку дві важливі функції: здійснює регулювання ринку та емітує боргові зобов'язання для за­безпечення потреб бюджету. Функція регулювання здійснюється че­рез визначені державні інститути. В Україні такими інститутами є Комісія з цінних паперів та фондового ринку, а також Міністерство фінансів, Антимонопольний комітет, Фонд державного майна в ме­жах своїх повноважень. Генеральним агентом з розміщення емісій державних цінних паперів виступає, як правило, Національний банк, емітентом казначейських зобов'язань — Державне казначейство.

Фізичні особи здійснюють на фондовому ринку інвестиції в різні види цінних паперів. При цьому вони або інвестують кошти в ок­ремі види цінних паперів, або формують диверсифікований портфель цінних паперів через участь в інститутах спільного інвестування — інвестиційних фондах та компаніях. Інвестиції фізичних осіб в ос­новному здійснюються за посередництвом брокерських контор та через відповідні підрозділи фінансових інститутів, що виконують брокерські функції.

Корпорації виступають емітентами цінних паперів при нестачі власних фінансових ресурсів та інвестують кошти в цінні папери ін­ших емітентів за наявності вільних фінансових ресурсів і вигідних про­позицій щодо інвестування коштів в інструменти фондового ринку.

Іноземними учасниками ринку є уряди, корпорації, фінансові інсти­тути, населення інших країн, а також міжнародні фінансові інститу­ти й організації, їх можливості щодо залучення та інвестування коштів на національному фондовому ринку регламентуються чин­ним законодавством відповідної країни.

Основою організаційної структури фондового ринку є фінансові інститути, які забезпечують у своїх інтересах чи інтересах клієнтів трансформацію фінансових ресурсів у цінні папери, а також інститу­ти інфраструктури ринку, що забезпечують нормальне функціонуван­ня ринку. До інститутів інфраструктури ринку належать організа­тори торгівлі на біржовому та позабіржовому ринках — біржі та позабіржові торговельні системи, депозитарії, реєстратори, клірингові палати, інформаційні і рейтингові агентства. Певну роль у забезпе­ченні функціонування ринку цінних паперів відіграють саморегульо­вані організації професійних учасників ринку, які виконують певні функції регулювання, а також захищають інтереси професійних учас­ників ринку та інвесторів.

Найбільш розвинені фондові ринки світу функціонують відповід­но до принципів, розроблених за рекомендаціями Групи тридцяти — міжнародної організації незалежних експертів, яка займається роз­робкою стандартів фондових ринків. У 1989 р. у Лондоні з ініціати­ви цієї Групи було скликано симпозіум, на якому було обговорено питання організації розрахунків на провідних світових ринках, а також вироблено рекомендації щодо організації діяльності фондо­вих ринків, які отримали назву рекомендації Групи тридцяти. Ре­комендації містять положення щодо поліпшення функціонування ринків цінних паперів, вдосконалення клірингу і розрахунків на фондових ринках світу, подальшу стандартизацію міжнародної тор­гівлі цінними паперами.

Основними принципами функціонування фондових ринків згідно з рекомендаціями Групи тридцяти є забезпечення цілісності, прозо­рості, централізації ринків цінних паперів, відповідність національ­них систем обігу цінних паперів загальноприйнятим стандартам, введення системи електронного обігу цінних паперів, а також забезпе­чення інтересів та прав інвесторів. Прозорість ринку цінних паперів, що означає доступність для всіх учасників ринку значних обсягів до­стовірної інформації про цінні папери та їх емітентів, пов'язана з фор­муванням відповідної законодавчої бази. Цілісність ринку у межах окремої країни має забезпечуватись наявністю єдиної національної фондової біржі як єдиного місця котировки цінних паперів, єдиного центрального депозитарію цінних паперів і єдиного Клірингового банку. Централізація ринку повинна забезпечуватись спеціально створеними державними органами, які мають здійснювати держав­ний контроль та безпосереднє регулювання цілісної системи обігу цінних паперів.

Фондовий ринок у різних країнах Європи становить більш-менш значущу частину фінансового ринку. Велике значення він має в Англії, Німеччині, Франції. Значно меншу роль він відіграє в економіці Австрії, Італії, Іспанії, а в таких країнах, як Греція, Португалія, Ірлан­дія, його роль несуттєва. В багатьох країнах держава активно кори­стується фондовим ринком для розміщення своїх боргових зобов'я­зань з метою фінансування державного дефіциту.

Незважаючи на те, що Італія належить до економічно розвинених країн, фондовий ринок тут розвинений досить слабо і спрямований в основному на забезпечення фінансування державного боргу.

На відміну від італійського ринку, який є виключно національ­ним, швейцарський фондовий ринок характеризується своєю міжна­родною спрямованістю. Головна біржа країни — Амстердамська — є однією із найстаріших бірж світу, налічує 255 членів і на сьогоднішній день являє собою приватну установу, що об'єднує банки та маклерські контори. Позабіржового ринку в країні немає. Торгівля цінними паперами, що не котируються на біржі, відбувається на фондовій біржі до або після торгової сесії. Іноземні акції становлять більш як поло­вину біржового обороту.

Особливістю фондового ринку Англії є те, що там переважно емі­туються іменні цінні папери — акції та облігації. Якщо говорити про величину ринків різних цінних паперів, то можна зазначити, що в Європі найбільшим ринком акцій є англійський, а облігацій — німецький. Найбільші в світі національні ринки акцій належать СІЛА, Японії та Англії. Ємність цих ринків у середині 90-х років станови­ла відповідно 4,6 млрд дол. СІЛА, 3,6 та 1,1 млрд дол. СІЛА.

У західноєвропейських країнах акціонерний капітал має більш незмінну структуру, ніж у США. Значна частина корпорацій перебу­ває у володінні окремих осіб або сімей, які допускають дуже незнач­ну частину акцій або й зовсім не допускають свої акції на ринок. У багатьох країнах акції перебувають у власності тісно пов'язаних між собою інвесторів — банків, страхових та інвестиційних компаній, що має суттєвий вплив на ліквідність ринку. Негативно впливають на ліквідність фондового ринку і зміни в складі інвесторів. Протягом останнього десятиріччя кількість дрібних інвесторів на ринку знач­но зменшилась, а кількість великих значно зросла.

У результаті поглиблення процесу глобалізації фондових ринків здійснюється міжнародна торгівля акціями, яка проводиться прак­тично неперервно протягом 24 год. На добу. Постійно-збільшується також кількість іноземних компаній, акції яких котируються на Нью-йоркській біржі — одній із головних бірж світу.

На більшості фондових ринків комісійні на сьогоднішній день вста­новлюються на договірній основі. Як правило, чим більша сума замов­лення, тим менші комісійні. За передачу прав власності комісійні становлять до 1%. Лібералізація ринків, що триває сьогодні, приводить до скорочення розриву між розмірами витрат на проведення операцій на різних ринках. Проте все-таки ці витрати різні і залежать як від країни, так і від біржі, на якій здійснюється торгівля відповідними цінними паперами. Якщо оцінити розмір витрат на проведення опе­рацій на різних ринках, то на ринку США ці витрати становлять менш як 0,8% від обсягу операцій і є одними із найнижчих у світі. Значну роль у цьому відіграють нульова ставка оподаткування таких опе­рацій, незначні комісійні (0,2%) та невеликий розмір інших витрат.

Біржові кризи на фондовому ринку є своєрідною реакцією ринку на надмірне розростання фіктивного капіталу. Результатом таких криз стає повернення до рівня, що відображає реальний стан еконо­міки. Одна з найбільших біржових криз мала місце в жовтні 1987 р., коли на фондових біржах багатьох країн різко впали курси акцій на 35—50%. За період кризи багато великих компаній, побоюючись скуповування їх акцій конкурентами, викупили велику кількість власних акцій, і чимало слабких підприємств збанкрутіло. Остання криза на світовому фондовому ринку, яка виявилась найбільшою за останні роки, сталася в жовтні 1998 р. 27 жовтня індекс Доу-Джонса упав відразу на 554 пункти (7,16%), що виявилось найзначнішим падінням індексу з 1987 р.